Бабині Яри України

Після нацистської окупації, українські терени мали перетворитися на сировинний придаток, а населення – виселене та частково ліквідоване. Окупація передбачала розподіл територій на кілька частин. Більшість земель від Південної Білорусі до Запоріжжя увійшли до Райхскомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне.

На території Райхскомісаріату більшість євреїв була винищена шляхом масових розстрілів, які проводилися у найближчому яру чи балці (т. зв. «Голокост від куль»). Розстрілювали всіх – чоловіків, жінок і дітей. Головна роль у цих операціях відводилася силам поліції та СД. Після масових вбивств есесівці свідомо намагалися

приховати ці братські могили.

Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.) – одне з перших місць масового розстрілу євреїв в Україні з початку окупації. Місто було окуповане 10 липня 1941 р. Коли німецькі й угорські війська ввійшли до Кам’янця-Подільського, там проживало 12 тис. євреїв, проте до серпня за рахунок євреїв, висланих угорською окупаційною владою з Карпатської України, їхня кількість збільшилася до 26 тис. З 26 до 28 серпня 1941 р. за наказом обергрупенфюрера СС Фрідріха Єкельна було знищено близько 23 тис. євреїв.

Харків було окуповано 24 жовтня 1941 р. 14 грудня, за наказом військового коменданта міста генерала Путткамера, всіх євреїв у дводенний термін зобов’язали переселитися в район Харківського тракторного заводу (ХТЗ). У робітничих бараках, що залишилися після будівництва заводу, було організоване єврейське гетто. Щодня з гетто виводили групи по 250–300 осіб, які вели на розстріл у Дробицький Яр; там було знищено близько 15 тис. євреїв. Уже на початку 1942 р. Харківське гетто припинило своє існування. Також у яру розстрілювали полонених червоноармійців і психічно хворих людей. Усього, за даними Державного архіву Харківської обл., було розстріляно від 16 до 20 тис. осіб.

Бердичів (Житомирська обл.) було окуповано 7 липня 1941 р. 15 вересня 45-й поліцейський батальйон та «штабна рота» вищого фюрера СС та поліції обергруппенфюрера Єкельна знищили близько 12 тис. євреїв Бердичева. Євреїв примусово зібрали у певному місці та відправили за місто пішки та на вантажівках. Розстріли проводили у районі аеродрому біля населених пунктів Радянське (нині Романівка) та Шльомарка (нині Любомирка) у заздалегідь підготовлених ямах.

Луцьк (Волинська обл.) було окуповано 25 червня 1941 р. 11 грудня було створено гетто, до нього зігнали близько 18 тис. євреїв. 20-21 серпня 1942 р. у гетто було проведено велику антиєврейську акцію. 20 серпня євреїв зібрали в одному з приміщень гетто. Частину залишили у гетто, а 15 тис. на вантажівках відвезли до міста страти – у ліс, в урочище біля с. Полонка, за 8 км від міста. Там заздалегідь було підготовлено три великі ями. Перед розстрілом людей примушували роздягатись, спуститись у яму та лягти обличчям донизу, євреїв вбивали пострілом у потилицю.

У с. Богданівка (Миколаївська обл.) в жовтні 1941 р. румунські окупанти створили табір знищення. У грудні 1941 р. після спалаху епідемії тифу було вирішено знищити всіх в’язнів. До середини грудня у Богданівці було зібрано близько 55 тис. євреїв (приблизно 30 тис. з Одеси). Румунська влада почала масове вбивство євреїв 20 грудня 1941 р. Операцію знищення, приурочену до дня народження Й. Сталіна, було названо «Подарунок Сталіну». В’язні були змушені копати голими руками ями в промерзлій землі й складати в них тіла щойно розстріляних або спалених живцем у сараях товаришів по ув’язненню. З 20 грудня 1941 р. по 15 січня 1942 р. всі в’язні табору були знищені. У яр, розташований неподалік табору, заздалегідь завезли солому, очерет і дрова. Роздягнених в’язнів групами по 15–20 осіб гнали на край обриву. Після цього солдати карального загону розстрілювали людей. Вбиті, а частіше тільки поранені, жертви падали на дно яру, де вже палахкотіло величезне вогнище. Маленьких дітей кидали зверху живими у полум’я.

Дніпропетровськ (нині Дніпро) було окуповано 25 серпня 1941 р. Єврейське населення міста зібрали 13 жовтня 1941 р. на площі позаду будівлі універмагу «Люкс» (нині Центральний універмаг) на просп. К. Маркса (нині Д. Яворницького), 52. Людей обшукували, відбирали цінні речі, групували в колони й під конвоєм пішки відправляли до виїзду з міста в напрямку Запорізького шосе. У районі старого єврейського цвинтаря людей направляли у яр, який був частиною Червоноповстанської балки (нині Довга балка) на території місцевого Ботанічного саду. 13–14 жовтня командою СС і поліції було вбито приблизно 11 тис. євреїв. Упродовж наступного місяця там само було розстріляно ще близько тисячі євреїв. Наприкінці 1941 р. розстріли населення відбувалися на території протитанкового рову поблизу єврейського цвинтаря (сучасна територія парку імені Л. В. Писаржевського). Також розстріли проводили у протитанковому рові неподалік селища Верхнє (нині ріг вулиць Янгеля та Енергетичної). Загалом, за період нацистської окупації у Дніпропетровську було розстріляно понад 20 тис. євреїв.

Кривий Ріг (Дніпропетровська обл.) було окуповано 14 серпня 1941 р. 14 жовтня майже всі євреї міста були знищені. Місцевих євреїв зібрали у синагозі. Перед цим їм оголосили, що їх вивезуть у Палестину, тому вони мають взяти із собою цінні речі та їжу. Виводити євреїв на розстріл почали приблизно о 10-й годині ранку, перед цим забираючи цінні речі. Людей вели на околицю міста, у кар’єр шахти № 5 шахтоуправління ім. Ілліча тресту «Кривбас Руда» (ліквідоване у лютому 1987 р.). Людей змушували роздягтися перед розстрілом, вбивали групами по 10 осіб. У цей день було знищено близько 2 тис. євреїв. 15 жовтня розстріли продовжились, було розстріляно 2 500 місцевих мешканців та 800 військовополонених євреїв.

Масові страти євреїв проходили і в інших містах та містечках. Наприклад, у Проскурові (нині Хмельницький) 4 листопада 1941 р. відбулась антиєврейська акція, під час якої протягом дня було знищено 5 300 євреїв у яру за містом. У Рівному 6–7 листопада 1941 р. в урочищі Сосонки (нині у межах Рівного) було вбито близько 17 500 євреїв. У Херсоні у протитанковому рові на околиці міста 25–26 вересня 1941 р. були розстріляні майже усі мешканці гетто – близько 5 тис. євреїв. В Артемівську (нині Бахмут) Донецької обл. у ніч із 10 на 11 січня у підземній камері № 46 Артемівського алебастрового комбінату (територія заводу шампанських вин «Artwinery», розграбованого у 2023 р. ПВК «Вагнер») заживо замурували близько 3 тис. євреїв. У Сталіно (нині Донецьк) в березні 1942 р. усе єврейське населення міста – понад 3 тис. – було зігнане до гетто. Почалися антиєврейські акції. Місцем масової страти став шурф шахти № 4/4-біс «Калинівка». Євреїв розстрілювали або труїли у спеціальних газових машинах, трупи скидали у ствол шахти. Це місце стало могилою не лише для євреїв. Сюди привозили тіла вже вбитих військовополонених, страчували на місці мешканців міста.

У Сімферополі 9–11 грудня 1941 р. окупанти зганяли євреїв у три локації, з речами, з валізами. Масові розстріли відбулися всього за 10 км від міста, у напрямку Феодосії. Жертвами масового вбивства стали близько 13 тис. осіб, зокрема, близько 10 600 євреїв, 1 500 кримчаків (кримськотатарський етнос) і 600–1000 ромів.

Місцями масової страти євреїв також були селище Агробаза біля Маріуполя (Донецька обл.), де з 18 по 20 жовтня 1941 р. було страчено понад 8 тис. євреїв; «Рів смерті» в 5 км від Мелітополя (Запорізька обл.), де 11 жовтня 1941 р. було розстріляно 2 тис. євреїв; урочище Березовий рів у Чернігові, де за період окупації розстріляно понад 1 500 осіб; Мерлікова балка у Бердянську (Запорізька обл.), де 19 жовтня 1941 р. було страчено близько 800 євреїв; Зволянська балка у 2 км від с. Калинівка (Дніпропетровська обл.), де у жовтні 1941 р. було розстріляно близько 500 євреїв з навколишніх сіл колишнього Сталіндорфського єврейського національного району тощо.

За підрахунками істориків, в Україні нараховується близько 5 тис. «Бабиних Ярів» – місць масового винищення десятків тисяч осіб з боку нацистів.